в означеннях
Тлумачення, значення слова «сотник»:

СО́ТНИК, а, чол.

1. На Україні в XVI—XVIII ст. — особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник (Історія УРСР, I, 1953, 275); Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани (Тарас Шевченко, I, 1963, 74); Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (Михайло Стельмах, I, 1962, 175).

2. Те саме, що сотенний 2.

3. Особа офіцерського чину в козачих військах дореволюційної Росії та контрреволюційних формуваннях періоду громадянської війни. З Кам'янця-Подільського — останньої резиденції «головного отамана військ України» Симона Петлюри — крізь лінію фронту пробиралися підполковник політичного відділу Кіндрат Погиба і сотник Данило Підіпригора (Михайло Стельмах, II, 1962, 47); Троє петлюрівських старшин — полковник, сотник і хорунжий — були зодягнені в барвистий.. одяг (Юрій Смолич, V, 1959, 262).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 472.

Коментарі (0)