Словник української мови

СО́ВІСТЬ, і, жін. Усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління. Щоб не замерзнуть, Андрій нишком по ночах рубав по шляху верби або розбирав стріху в сусідніх порожніх будинках. Якби не совість — крав би (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 37); Вірячи у прикмети, Роман був певен, що як тільки він — всупереч совісті — візьме чуже, скривдить когось, так щастя й відступиться від нього (Олесь Гончар, III, 1959, 145); Я розгортав, неначе повість, свого життя суворий шлях — пішов на фронт, партійну совість перевіряючи в боях (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 13); Тут [у райкомі] кувалася і його, Оксенова, пролетарська совість.. Стільки разів приїжджав він сюди на наради, на партійні збори, скільки вислухав добрих слів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 310); Еталоном поведінки, шкалою моральних цінностей для героїв Стефаника є совість (Радянське літературознавство, 5, 1971, 67);  * У порівняннях. Тебе [комсомольський квиток] я зберіг, наче совість мою (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 176);
//  кого, чого, чия, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін. Партія — розум, честь і совість нашої епохи, радянського народу, що здійснює великі революційні перетворення (Програма КПРС, 1961, 119); Пісню політв'язнів створив поет Олександр Гаврилюк, людина, яку можна назвати людською совістю... (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 99).
 Де твоя (у тебе, ваша, у вас і т. ін.) совість?; Май (майте) совість; Немає (нема) совісті у тебе (у вас і т. ін.) — уживається, щоб присоромити когось, викликати почуття відповідальності за щось. Нерозпорядливість і в ній підіймає дражливе почуття, так і хочеться крикнути разом із Брагою виконробові в вічі: де ж твоя совість? Чому ж ти не подбав? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 260); — І де твоя совість, Юхиме! Дома жінка хвора, води кухля немає подати кому.., а ти ось парубкувати зо мною (Андрій Головко, II, 1957, 191); [Олімпіада Іванівна (до п. Груїчевої):] Де у вас совість, де у вас серце? Хіба ви не бачите, що ви з нею робите? (Леся Українка, II, 1951, 81); Яка весела робота! .. Куди це поспішає пилка? Пилко, рівніше ріж. Сонце, май совість, ми ж працюємо (Юрій Яновський, II, 1958, 141); — Ех, хлопці, хлопці, нема у вас совісті ні на макове зерно, — докірливо похитав [економ] головою (Михайло Стельмах, I, 1962, 562).
♦ Втратити (розгубити) совість — те саме, що Втратити (розгубити) сумління [й честь] (див. сумління); Для очистки совісті див. очистка; Заговорила совість див. заговорювати; Залишати (залишити, лишати, лишити) на совісті кого, чиїй — те саме, що Залишати (залишити, лишати, лишити) на сумлінні (див. сумління); Із спокійною (з чистою) совістю — те саме, що Із спокійним (з чистим, з ясним) сумлінням (див. сумління); Іти (чинити, діяти) проти власної (своєї) совісті — те саме, що Іти (чинити, діяти) проти власного (свого) сумління (див. сумління); [Лежить] на совісті кого, у кого, чиїй — хтось винен у чому-небудь, морально відповідає за якісь дії, вчинки і т. ін. Я занадто в лірику вдаюся і забуваю, що в мене на неї нема часу, що маса роботи лежить на совісті! (Леся Українка, V, 1956, 315); — Глядіть не віддайте моста Махнові. На вашій революційній совісті він (Олесь Гончар, II, 1959, 238); Муки (докори, докір) совісті — переживання, викликані усвідомленням своєї несправедливості, провини і т. ін. [Річард:] Тепер мені сидіти, дивитися на сії зайві руки, позбавлені коханої роботи, єдиної, що красила життя, се гірше, ніж непрощена провина, ніж муки совісті... (Леся Українка, III, 1952, 12); Степан почув між собою і нею велику віддаль, яку проложило горе, почув докір совісті, що він перед цим міг думати про любощі (Михайло Стельмах, II, 1962, 153); На совість: а) дуже добре, якісно. Мар'ян кидав на якусь часину свою довбню й починав руками перевіряти загорожі й засіки. Селяни на совість робили їх (Михайло Стельмах, I, 1962, 635); Робота була зроблена на совість, пліт ще й досі стоїть (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 26); б) покладаючись тільки на чесність, не вимагаючи інших гарантій; Не за страх, а за совість — сумлінно, чесно. Робітники поважали його ще й за те, що він не вдавав з себе великого начальника, роботу свою любив і працював, як то кажуть, не за страх, а за совість (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 127); Не має ні сорому (ні честі), ні совісті хто; Немає (нема) ні сорому (ні честі), ні совісті у кого — хтось діє несправедливо, поводиться безсоромно. — У цих людей ні сорому, ні совісті, ні душі, десь, немає! (Марко Вовчок, I, 1955, 269); [Лінда:] У вас немає ні честі, ні совісті. [Грізлі:] Честі немає. А совість... О міс, ви навіть не уявляєте, як багато важить це маленьке слово! (Олександр Левада, Драми.., 1967, 505); Нечиста совість; Нечистий на совість див. нечистий; Пора (треба) й (і) совість знати — те саме, що Пора (треба) і (й) честь знати (див. знати). Ну, годі вже мені пащекувати: наговорив гречаної я вовни аж три мішки... Пора вже й совість знати. Прощай, мов ластовенятко любе! Відповідай не барячись. Прощай! (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 96); На чистій совісті див. чистий; Прокинулася совість у кого, у кому — те саме, що Заговорила совість (див. заговорювати). Андрій стояв, спустивши голову й почервонівши. Перший раз в життю [житті] у ньому прокинулась совість... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447); Совісті стало (стає, хватило, хватає) у кого — хтось не соромиться робити що-небудь негоже. — Додому повертаюсь тільки з людьми: Так хватило ж у Гервасія совісті — і до хати прителющився (Михайло Стельмах, I, 1962, 518); Совість мучить (мучила, гризе, гризла і т. ін.) кого — хтось страждає, гостро відчуваючи свою провину. Він знав, що тепер справді в Піски йти небезпечно, одначе совість його мучила, що так товариша кинули... (Панас Мирний, I, 1949, 311); Коли вже Вутанька рушила, кинула [Ганна] їй навздогін: — Данькові розкажи про мене, щоб і совість тебе не мучила (Олесь Гончар, II, 1959, 260); Совість гризе без зубів (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 267); Угода з совістю див. угода; Як велить (підказує) совість — справедливо, без упередження. — Якщо ви приїхали на розглядини, то дивіться самі і судіть, як велить совість, — і Марина повела гостя по своєму господарстві (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 205).