в означеннях
Тлумачення, значення слова «спалювати»:

СПАЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПАЛИТИ, спалю, спалиш, док., перех.

1. Піддавати дії вогню, знищувати вогнем. Молодь розкладала великі вогнища, спалюючи на них старі цвинтарні хрести (Михайло Стельмах, II, 1962, 329); Я було написала до Вас листа та й спалила його, щось він мені дуже недоладним здався (Леся Українка, V, 1956, 163); У двір вскочило два хлопці й.. закричали разом: — Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 215); Відразу після збирання врожаю треба спалити стерню (Хлібороб України, 4, 1969, 26);  * Образно. Чого боятись, коли найстрашніше пройшло крізь її серце вогнем і спалило там все? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 181);
//  безос. — Років п'ять тому півсела громом спалило (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 49);  * У порівняннях. Оповідав [Сава], що двадцять років в Америці прожив, як у печі спалив (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 88);
//  Витрачати на опалення, на освітлення і т. ін. Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити... (Панас Мирний, II, 1954, 45);
//  перев. док., кого, розм. Знищити вогнем чиє-небудь майно (хату, будинок і т. ін.). — Я йому [панові] такого пущу півня!.. — грізно каже Чіпка. Дід аж не стямився.. — Схаменись! Його спалим, а через його й другі погорять... (Панас Мирний, I, 1949, 158); — Може, це Григор підпалив? — пошепки каже Микита Дудка. — Кауруть, він і пана Базилевича спалив, — погоджується Василь (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 26); — Ну за віщо.. нас скривдили, роздягли? Чи ми спалили когось, чи хату обібрали, чи злочин який вчинили? (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 52);
//  Висушувати, знищувати сильною спекою. Це полудень спалює Пяндж і Гунд Ватрою зеніту (Леонід Первомайський, I, 1958, 109); — Святий, огненний господине [сонце]! Спалив єси луги, степи (Тарас Шевченко, II, 1963, 388);
//  перен. Знищувати, руйнувати, розвіювати. Горілка без вогню розум спалить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 207); Її душа озветься щирістю, яка спалить недовір'я... (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 228).
Спалити свої (за собою) кораблі див. корабель; Спалити [свої] мости — рішуче порвати з чим-небудь, зробити неможливим повернення до чогось. Уявивши себе між студентів, Денис скривився. Ні, назад не було вороття. Він сам спалив мости і не шкодує (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 212).

2. Обпікати вогнем або чим-небудь гарячим; обпалювати. На світло сердега в вікно полетів, До свічки наткнувся, та й крильця спалив... (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 337);  * Образно. [Маруся:] Ти вже боїшся й глянути на мене? Не бійся, не спалю тебе очима (Володимир Самійленко, II, 1958, 83); Від шаленого кружляння паморочилася голова, один раз Орися заточилася, але Тимко підтримав її рукою, спалив білозубою усмішкою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 128).

3. Викликати відчуття, подібні до тих, які виникають від опіку (про дію морозу, вітру); обпікати;
//  Спричиняти хворобливе відчуття жару, печії і т. ін. І хоч Дніпро під боком, але спрага спалює людей (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 570).

4. перен. Сильно діяти на кого-небудь, змушуючи зазнавати якогось гострого відчуття; завдавати моральних страждань; мучити. Ревнощі оті, що спалювали хлопця не раз, — диму ж без вогню не буває!.. Сержант з полігона таки двічі проводжав її додому і навіть трішки подобався їй (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 251); Несвітський сором спалював Тіну, вона затулила обличчя долонями, схлипнула (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 28);
//  у сполуч. із сл. душу, серце. Викликати важкі болісні переживання. [Мессія:] Та що тобі спалило душу, жінко? [Міріам:] Не знаю, чи ненависть, чи любов (Леся Українка, II, 1951, 113).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 486.

Коментарі (0)