в означеннях
Тлумачення, значення слова «спантеличений»:

СПАНТЕЛИ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спантеличити. Павло підскочив до Гриценка, і той, розгублений і спантеличений несподіванкою, випустив 3 Рук рушницю (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 137); Спантеличений такою увагою і сердечністю, Боровий справді не знав, як і дякувати (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 176); Яскравий жмут сонячного проміння вдерся до комірчини, і вкрай спантеличений пацюк кинувся у прогризену в підлозі дірку (Олесь Донченко, II, 1956, 10).

2. у знач. прикм. Розгублений, зніяковілий, збентежений. — Хіба я хоч коли більше червінця правив за будь-яку требу? Спантеличені селяни не знали, що сказати хитрому панотцеві (Михайло Стельмах, I, 1962, 266); Він дав задній хід і зовсім близько під'їхав до спантеличеного хлопця (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 102); Козирнувши, дружинник повертав квиток спантеличеній Марії. — Приємно познайомитися: теж аматор драмгуртка (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 46);
//  Який виражає розгубленість, замішання, здивування, збентеженість. Повернулась [Катюша] до Ілька, який невдоволено поглядав на наші спантеличені обличчя (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 31); Прийшов [крейсер] ніби для того, щоб розбентежити їхню молоду уяву, привернути до себе спантеличені погляди і цих підлітків-старшокласників (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 36).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 488.

Коментарі (0)