СПАПЛЮЖИТИ, жу, жиш, перех. Док. до паплюжити. — На весь світ вас.. обплюю й спаплюжу (Іван Франко, XI, 1952, 433); [Желябов:] Ні, Соню, над трибуною суду лунати мусить голос із народу: його почують, Соню, і його ніхто нічим спаплюжити не зможе (Сава Голованівський, Драми, 1958, 287); — Хто навів нас на самогон? Ти. Хто спаплюжив діда? Ти (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 504); — Для недолюдків немає нічого святого... Була б їхня воля — і зірки, і сонце — все б спаплюжили (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 207).