Словник української мови

СПАШ, у, чол. Псування, знищення трав, посівів тваринами; потрава. [Данило:] Який же спаш його бик зробив? Тепер глибока осінь; здається, вже й трави нема (Карпенко-Карий, I, 1960, 177); Десятки дітей-пастухів з величезними ціпками в руках вартували хліб од спашів (Любов Яновська, I, 1959, 416); На його найкращій сандомирці бродила маслакувата людська худоба. Правда, об'їждчик зайняв її, контора стягне з дядьків за спаш (Михайло Стельмах, I, 1962, 353).
 У спаш ускочити (забрести, податися і т. ін.) — зайти на посіви, сінокіс (про худобу). Уже й маленькі лошата й телята одвикають скакати, бо котре хоч трохи вище підскочить, то й ускочить у спаш (Володимир Самійленко, II, 1958, 343); Знаючи норов нашої шкапи, я дуже опасався [побоювався], щоб вона кудись не забрела в спаш (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 77).