СПЕ́РЕДУ.
1. присл. З передньої, лицьової сторони;
протилежне ззаду. — Якби побачили тебе
селяни, і не пізнали б! — торохтіла Христя, обдивляючись
подругу і спереду, і ззаду, і з боків (Панас Мирний, III,
1954, 176); — Знаєте, як буває у вашого брата?
Причепуриться трохи спереду, а на спині або й на голові пух
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 7); Кульницький повернув до своєї..
брички, на тій і досі спереду було написано: «Чорта
перегониш!» (Михайло Стельмах, II, 1962, 254);
// На деякій
відстані перед ким-, чим-небудь; попереду. Трах-тах-тах-тах...
— сиплять волоські горіхи свій дзвінкий голос
на твердий камінь, але де — спереду, ззаду.. — не знаю...
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 407); Кайдашиха вгніздилась на ввесь
віз, Кайдаш сів спереду й поганяв воли (Нечуй-Левицький, II,
1956, 316); Я забігав з оператором спереду, ставав збоку,
вискакував на східці (Юрій Яновський, II, 1958, 97); Увесь
Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом
Унечі. Командири вишикувались спереду (Олександр Довженко, I, 1958,
147).
♦ Ні складу, ні ладу, ні спереду, ні ззаду — дуже
непоказний, непривабливий. Вона й зроду така. Як то
кажуть: ні складу, ні ладу, ні спереду, ні ззаду… (Іван Рябокляч,
Жайворонки, 1957, 40).
2. присл., рідко. У майбутньому; попереду. Десь далеко за мною осталася рідна домівка, а спереду — казенні муровані стіни школи (Степан Васильченко, I, 1959, 183).
3. присл., рідко. Раніше, в минулому; перед цим. Та, синку, — сказав він, звішуючи вниз голову, — що ж робити? Минувшого [минулого] не вернеш! Слухаючи тебе, приходиться хіба сказати так, як той русин каже: «Коли б то я спереду той розум мав, що ззаду!» (Іван Франко, III, 1950, 384).
4. прийм., з род. в. Уживається при означенні місця перед ким-, чим-небудь; на передньому боці чогось. Бондаренко вже намірився підлізти під вагон ешелону, що стояв поряд, але раптом увагу його привернув шум і метушня спереду состава, що оце прибув тільки-но з Кибинців (Андрій Головко, II, 1957, 458); Складки спереду спідниці.