в означеннях
Тлумачення, значення слова «спереду»:

СПЕ́РЕДУ.

1. присл. З передньої, лицьової сторони; протилежне ззаду. — Якби побачили тебе селяни, і не пізнали б! — торохтіла Христя, обдивляючись подругу і спереду, і ззаду, і з боків (Панас Мирний, III, 1954, 176); — Знаєте, як буває у вашого брата? Причепуриться трохи спереду, а на спині або й на голові пух (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 7); Кульницький повернув до своєї.. брички, на тій і досі спереду було написано: «Чорта перегониш!» (Михайло Стельмах, II, 1962, 254);
//  На деякій відстані перед ким-, чим-небудь; попереду. Трах-тах-тах-тах... — сиплять волоські горіхи свій дзвінкий голос на твердий камінь, але де — спереду, ззаду.. — не знаю... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 407); Кайдашиха вгніздилась на ввесь віз, Кайдаш сів спереду й поганяв воли (Нечуй-Левицький, II, 1956, 316); Я забігав з оператором спереду, ставав збоку, вискакував на східці (Юрій Яновський, II, 1958, 97); Увесь Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом Унечі. Командири вишикувались спереду (Олександр Довженко, I, 1958, 147).
Ні складу, ні ладу, ні спереду, ні ззаду — дуже непоказний, непривабливий. Вона й зроду така. Як то кажуть: ні складу, ні ладу, ні спереду, ні ззаду… (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 40).

2. присл., рідко. У майбутньому; попереду. Десь далеко за мною осталася рідна домівка, а спереду — казенні муровані стіни школи (Степан Васильченко, I, 1959, 183).

3. присл., рідко. Раніше, в минулому; перед цим. Та, синку, — сказав він, звішуючи вниз голову, — що ж робити? Минувшого [минулого] не вернеш! Слухаючи тебе, приходиться хіба сказати так, як той русин каже: «Коли б то я спереду той розум мав, що ззаду!» (Іван Франко, III, 1950, 384).

4. прийм., з род. в. Уживається при означенні місця перед ким-, чим-небудь; на передньому боці чогось. Бондаренко вже намірився підлізти під вагон ешелону, що стояв поряд, але раптом увагу його привернув шум і метушня спереду состава, що оце прибув тільки-но з Кибинців (Андрій Головко, II, 1957, 458); Складки спереду спідниці.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 498.

Коментарі (0)