в означеннях
Тлумачення, значення слова «спітнілий»:

СПІТНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до спітніти. Василько зліз з верби, спітнілий і червоний від сорому (Олесь Донченко, V, 1957, 42); Ярема задоволено витер спітнілий з напруги лоб (Григорій Епік, Тв., 1958, 228); Шовкун, похитуючись, дрімає в сідлі. Мокра, спітніла за день спина тепер замерзла (Олесь Гончар, III, 1959, 75);
//  у знач. прикм. Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 383); Всі вони, спітнілі й червоні, хапалися як можна швидше скидати з воза сіно на стіжок (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 47); Сонце блищить на спітнілих лобах (Леся Українка, II, 1951, 242); Бригадир підбіг зіпрілий, засапаний, витер спітнілу шию картузом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 236).

2. у знач. прикм. Вологий від поту, просякнутий потом. Як це приємно — спітнілу Скинуть сорочку (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 43); Настя неквапно розправила в руці скручену і спітнілу цидулку (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).

3. у знач. прикм. Укритий краплями осілої пари. За вікнами висів туман, спітнілі шибки плакали (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 18); Старий Виштак вніс.. спітнілу пляшку (Микола Зарудний, Світло, 1961, 68).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 532.

Коментарі (0)