СПЛЯМИТИ, млю, миш; мн. сплямлять; і СПЛЯМУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Забруднити, залишивши плями на чому-небудь. Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком о цеглу, каміння (Іван Франко, V, 1951, 260); [Неофіт-раб:] Убрання панське жінка поспішає зміняти на верету рабську швидше, щоб не сплямити в нашій «чистій» хаті (Леся Українка, II, 1951, 226).
2. перен. Зганьбити, ославити кого-, що-небудь;
заплямувати. Всі ті скарги пропадали, Комісара не
підкопали, Ні навіть не могли сплямить (Іван Франко, X, 1954,
287); [Долорес:] Я наречена, і ніхто не може мене
сплямити, навіть дон Жуан (Леся Українка, III, 1952, 336);
— Ви, мамо, — кажу, — своїми вигадками й батька
засмучуєте; мене й його сплямували (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 239);
// Учинити наругу над ким-, чим-небудь.
— Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм, Вороги найсвятіше
сплямили (Леся Українка, I, 1951, 129);
// Порушити
чистоту чого-небудь, принизити чимсь неподобним.
Ніяка брехня не сміє сплямити мої уста (Ольга Кобилянська, II, 1956,
364); [Орлик:] Свій смертний час я стріну як солдат.
Ми честь свою нічим не сплямували. Вітчизна-мати не
забуде нас (Олександр Левада, Драми.., 1967, 128).