СПОБІГАТИ, аю, аєш, недок., рідко, СПОБІГТИ, біжу, біжиш, док.
1. перех. Настигати кого-, що-небудь;
доганяти. * Образно. Збігають мої молодощі марно, а й
спобігти їх не можна вже... (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 380);
// Знаходити кого-, що-небудь десь, в якомусь стані
або захоплювати зненацька когось; заставати. [Роман:]
Мало не щонеділі бачу її в церкві, а ще ні разд не
спобіг її так, щоб перестріти та поздоровкатись
(Марко Кропивницький, II, 1958, 9); — Уб'ю, як спобіжу в лісі, бо не
лізь, — казав він [лісничий] спершу, поки був молодший
і люди не знали гаразд його вдачі (Любов Яновська, I, 1959, 346);
На розпити, де Тимоху спобігти можна, сказали, що
в караульному приміщенні (Андрій Головко, А. Гармаш,
1971, 490); І батька жалувать не стану, Як на крадіжці
спобіжу (Іван Манжура, Тв., 1955, 123);
// Те саме, що
зустрічати. — Задумує [Яків] уже земляний млин
будувати.. Спобіг десь якогось німця. Той і нагадав йому про
земляний млин... (Панас Мирний, I, 1954, 167); — Світ
широкий — десь спобіжиш ласки в чужих людей, коли не
догодив рідному батькові!.. (Любов Яновська, I, 1959, 358);
// Вибирати зручний, підходящий момент для
здійснення чого-небудь. [Антон:] Коли ж то буде? [Оришка:]
Як тільки спобіжу таку годину, що вони [батько]
не будуть сердиті!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 172).
2. перех. Траплятися з ким-небудь (про горе,
нещастя, хворобу і т. ін.). [Суховій:] Про те, що
повинно козака спобігти, краще мовчи, бо того не обминеш
і не одвернеш (Марко Кропивницький, V, 1959, 312); Вона, як, може,
ніхто в селі, знала, що Гната спобігло велике родинне
горе (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 304);
// неперех.
Раптово наставати. Тільки простелились на кручах перші
зелені шовкові килимки, як спобігло нове лихо (Леонід Юхвід,
Оля, 1959, 100).