в означеннях
Тлумачення, значення слова «спочивати»:

СПОЧИВАТИ, аю, аєш, недок., СПОЧИТИ і рідко СПОЧИНУТИ, ину, инеш, док.

1. Те саме, що відпочивати 1. Ішов Кобзар до Києва Та сів спочивати (Тарас Шевченко, I, 1963, 39); — Я устав і побрів дорогою, та брів я недовго — сів спочивати (Марко Вовчок, VI, 1956, 247); Робилось душно, — я жадав, Щоб де під деревом спочити (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 375); Копає собі й Семен. Утомиться — сяде, спочине, скрутить цигарку (Гнат Хоткевич, I, 1966, 127); На Малаховім кургані Спочити сіли журавлі (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 25); М'ясце травицею прикрив [Вовк], А сам спочинуть ліг (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 23); Недавно, повернувши з Криму, де спочивав літом, написав новелку для альманаху в честь Кобилянської (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 259); — От побила мене лиха та нещаслива година! Сподівалася на старість спочити, — от і спочила! — закінчила стара (Панас Мирний, III, 1954, 72);  * Образно. Вітер.. спочивав десь на Дніпровій косі (Юрій Яновський, I, 1958, 96); Обридла дневі суєта людськая, Спустився він спочити в темноті (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 85).
Очі спочивають (спочивали, спочили, спочинуть і т. ін.) на кому — чому; Око (погляд) спочиває (спочивало, спочило, спочиє, спочине і т. ін.) на кому—чому — хтось задивляється (з замилуванням, захоплено, з цікавістю і т. ін.) на кого-, що-небудь. Досі наші очі спочивали на морі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 418); — Панна Обринська була.. готова і в воду скочити, щоб лиш не уступити мені.. Але я... — Але ви? — зацікавилась жінка, і її очі спочили з.. заінтересуванням на мені (Ольга Кобилянська, III, 1956, 158); Стрімко здіймалася скеля,.. на якій око.. спочивало од фарб (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 289); На ній спочивав погляд Іванових очей, але сама не сміла й зирнути на нього (Іван Франко, III, 1950, 177); Дорошенко сідає на траві, погляд його спочиває на пшеницях (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 217); Серце (серденько) спочине (спочило і т. ін.) — хто-небудь знайде (знайшов) душевний спокій, заспокоїться (заспокоївся). Згадаймо! може, серце Хоч трохи спочине (Тарас Шевченко, I, 1963, 65); Думка спить і серденько спочило; Я дивлюсь на обличчя твоє; Тихе море спокою навчило Невгамовнеє серце моє... (Леся Українка, I, 1951, 67); Спочивати (спочити) душею (серцем) — знаходити душевний спокій, заспокоюватися. Спасибі тобі, велике спасибі за лист. Я хоч на хвилину спочив душею (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 162); Спочивати (спочити) на лаврах див. лавр.

2. Те саме, що спати. [Грицько (увіходячи):] Я думав, що ви ще спочиваєте. Доброго ранку вам! (Панас Мирний, V, 1955, 181); В ту суботню ніч, коли всі вже спочивали у верхівнянському палаці, не спочивала тільки господиня — Евеліна Ганська (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 42); — Вечеряли у світлиці, Мед, вино пили; І в кімнаті на кроваті Спочити лягли (Тарас Шевченко, II, 1953, 184); Може, мати на полу спочити лягла — спить: очі закриті (Андрій Головко, II, 1957, 421); Князь і не спочинув,.. Та п'є, та гуляє Аж у гаї... Бо в покоях Дочка спочиває.. Реве хазяїн: — Будем пить, Аж поки наша доня спить (Тарас Шевченко, II, 1953, 15);  * Образно. Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають (Леся Українка, IV, 1954, 98).

3. перен., уроч. Бути мертвим, лежати в могилі. [Настя:] Чи живий ще тут мій милий син Панас? Чи, може, спочиває вже у сирій землі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 459); [Хмельницький:] Прощай, Туре. Тебе покриємо високою могилою, їцоб століття люди бачили і знали, де спочиває славний син народу нашого... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 256); Старий спочив уже на цвинтарі (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 264); В могилі героїв спочив капітан, Безстрашний моряк з України (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 207); По смерті я мирно спочину в оселі спокійній (Микола Зеров, Вибр., 1966, 249); Коли бій замре й розпливеться пороховий дим,.. мертві спочинуть на межах у братських могилах (Юрій Яновський, I, 1958, 154). Спочивати (спочити) в бозі, заст.; Спочивати (спочити) вічним сном — бути похованим, лежати у могилі. Ось каплиця на дорозі. Давно тут спочиває в бозі якийсь-то князь, тепер святий, що месник вбив його лихий (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 180); Вічним сном спочивають там [на кладовищі] герої-гвардійці... (Остап Вишня, I, 1956, 309); Делегація.. поклала.. землю, взяту з могили І. П. Котляревського в Полтаві, й гроно червоної калини, під якою спочиває вічним сном великий син України (Вечірній Київ, 11.IX 1969, 1); Спочити навіки — умерти; бути похованим. І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть... Спочив хтось навіки по тяжкій праці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 314); Син його не повернувся з Балканських гір: навіки спочив.. у братській могилі аж у Болгарії (Михайло Стельмах, I, 1962, 339); [Тут] спочиває (спочив, спочило) прах (тіло) кого — хтось похований, лежить у могилі. На його [Онуфріївського монастиря] цвинтарі, який колись містився біля монастирської церкви, спочив прах Івана Федорова — великого вітчизняного просвітителя (Наука і життя, 1, 1973, 40).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 583.

Коментарі (0)