СПОДІВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. перех. і
неперех., кого, чого, на кого — що. Чекати кого-,
що-небудь; дожидати. — Гой, гоя, гоя! Новії покої Нумо
лиш квічати, Гостей сподіватись (Тарас Шевченко, II, 1963, 95);
Одного вечора Олександра сподівалась Василя (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 64); Сподіваюсь від моря дуже багато, — спасибі
йому та південному сонцеві, минула моя пропасниця
лиха (Леся Українка, V, 1956, 52); Хмари пливли низько над
землею, можна було сподіватися дощу (Олекса Десняк, Опов.,
1951, 96); На Людмилу Забойську сподівалися увечері,
а вона заявилася серед дня (Петро Панч, На калиновім мості,
1965, 166); Іде козак дорогою, Коник йому спотикається,
Сидить дівка у віконечка, На вечерю сподівається (Українські народні пісні, 1, 1964, 118).
Не сподіватися [цього (такого)] від кого — не
надіятися, що хто-небудь може так зробити. Стара не
сподівалася цього од дочки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 334);
— Ні, ти таки недобра, — не сказати своїй єдиній сестрі!
Я навіть не сподівалась від тебе (Леся Українка, III, 1952,
747); Хто б сподівався? — уживається для вираження
подиву з приводу чого-небудь. Еге, ото була історія!
Наш пан господар ходили на масницю — у маскарад!
Хто б сподівався? (Леся Українка, V, 1956, 226); А за спиною
вже гомоніли: — От вам і Ганна! Хто б сподівався, га?
(Олесь Гончар, II, 1959, 226); Як і слід (треба) було
сподіватися — як наперед можна було передбачити. Він
напружив усю свою волю і круто повернувся. Довгий коридор
був, як і треба було сподіватися, порожній (Іван Багмут,
Щасливий день.., 1951, 32).
♦ Сподіватися з моря погоди — те саме, що Ждати
з (коло) моря погоди (див. ждати). — Сиди й сподівайся
з моря погоди! Ти не міг раніше щось придумати?
(Михайло Стельмах, II, 1962, 321).
2. на кого—що, без додатка, з спол. що, щоб, з
інфін. Розраховувати, покладати надію на що-небудь;
надіятися. — Сподіваймося на ліпші часи! — промовив
Кармель (Марко Вовчок, I, 1955, 364); Не сподіваюся, щоб наші
зарібки були великі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 400); Ні, я хочу
крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без
надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні!
(Леся Українка, I, 1951, 41); Батько сподівається на моє швидке
повернення з фронту (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 13);
Схопився [Чубенко] руками за гриву, сподіваючись, що
кінь довезе до загону (Юрій Яновський, II, 1958, 215);
Сподівалась Лукія застати сина вдома, а загледіла його ще
здалеку на металевій вишці (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 90);
— Якщо нема надії на бога, то будемо сподіватись на
людей, — неголосно промовив Нагорний (Михайло Стельмах, I,
1962, 182);
// у знач. вставн. сл. Уживається для вираження
сподівання, надії на здійснення чого-небудь.
[Психіатр:] Головне, не треба читати на ніч. Тоді,
сподіваюсь, і безсоння мине (Леся Українка, II, 1951, 66);
[Павло:] На місяць їду. Сподіваюсь, ти проведеш
(Олександр Корнійчук, II, 1955, 161).
3. тільки наказ. сп. сподівайся, сподівайтеся. Уживається для вираження глузування, коли хто-небудь не має наміру щось зробити. — Та що він собі мислить, що я довіку буду молотити йому на гармані!.. Аякже, сподівайся, хе-хе-хе! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 379); — Ач, уже їм.. і за батька треба знати. Еге ж, так я вам і скажу. Сподівайтеся (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 18).