СПОГАДУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОГАДАТИ, аю, аєш, док., перех., також із спол. що, як, коли, неперех., про кого—що, розм. за кого—що, розм.
1. Те саме, що згадувати. — Сьогодні я цілу дорогу
стояла край вікна, дивилась та спогадувала колишні часи
(Леся Українка, III, 1952, 523); Ти сіяєш як місяць; Чорнії
маєш ти очі... Де вже така гордовита Бідних спогадувать
схоче!.. (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 290); Як хмари,
купчаться літа. Спогадую минулу славу (Микола Шеремет, У день..,
1962, 21); — Жила я в батька-матері, — боже мій милий!
Тепер спогадаю, як-то жилось тоді мені! (Марко Вовчок,
I, 1955, 259); — Але що ж я на те пораджу, коли в мені
серце розривається, кілько разів спогадаю про свої гроші!
(Іван Франко, III, 1950, 19); — От спогадайте: коли ви бачили
в церкві хоч одного пана, або панію, або панянку? (Анатолій Свидницький,
Люборацькі, 1955, 61); Хто ж за мене спогадає? (Степан Руданський,
Тв., 1959, 109); [Парвус:] Щось вони мудрують,
філософів спогадують поганських та всякі панські
світові звичаї (Леся Українка, II, 1951, 408).
Спогадувати (спогадати) добрим словом кого —
говорити про кого-небудь щось хороше. Настане легший
час, — І добрим словом спогадає Потомок вільний
мертвих нас! (Павло Грабовський, I, 1959, 152).
2. Думати, уявляти що-небудь. — А що, сину — каже дід, — Треба спогадати, А де-то ми ті скирти Будем закладати? (Степан Руданський, Тв., 1959, 156).