Словник української мови

СПОГАНІТИ, ію, ієш, док., розм. Стати гіршим, погіршати. Без його для Галі наче другий світ почавсь, 4 все на йому споганіло (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 174); Я слухаю ці розмови під дубами, і так мені чомусь робилося тоскно, так жалько [жалко], що світ споганіє, поки я виросту (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 493);
//  Ослабнути фізично; змарніти, податися. — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько. — Пий на здоров'я. Ач, як споганів (Панас Мирний, I, 1954, 302);
//  Стати не таким гарним, красивим; втратити красу, вроду. Її звичайно ніжне й лагідне лице на хвилю відражаюче споганіло (Ольга Кобилянська, II, 1956, 136); — Може од морської води в Марусі простигне той дурний дівочий пал.. Та вона й таки добре споганіє од морського купання... (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 49); — Ото споганіла так? — схвильовано глянула дівчина у вічі йому. — Не споганіла, а змарніла, — поправив її Артем. — Дарма. Вернеться здоров'я, вернеться і врода (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 273).