СПОХМУРНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до спохмурніти. Спохмурнілий, з темним обличчям, опустивши руки, стояв він (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 80); Люда сиділа в хаті.. віч-на-віч з пригніченими, спохмурнілими батьками (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 139); Спохмурнілий Марат Крицевий напружено зігнувся над столом (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 10).
2. у знач. прикм., перен. Похмурий, темний (про предмети і явища природи). Від спохмурнілого лісу лягали незграбні тіні (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 17); То один, то інший з церковнослужителів неспокійно поглядає на спохмурніле.. небо (Олесь Гончар, II, 1959, 358).