в означеннях
Тлумачення, значення слова «спокута»:

СПОКУ́ТА, и, жін. Відбування покарання за вчинення злочину, провини і т. ін.; каяття. [Павло:] Нагрішив уволю, пора каятись. Тільки не знаю, чи стачить господь віку на спокуту? (Марко Кропивницький, II, 1958, 357); Не підеш до церкви — буде тобі таке, що краще світла не бачити: і дров у спокуту привези повну хуру, і паркан полагодь, і іншу роботу зроби (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 77); — Постривай, — спинив Хмельницький сенатора, — чи ж не той самий король вволив у сеймі вирікти, що ми всі розбишаки та гультяї, і для нас немає іншого способу спокути, як смерть на палях? (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 551); Тепер вона зрозуміла, вона готова щиро перепросити... але чи прийме її спокуту твердий Клименко? (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 51).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 564.

Коментарі (0)