СПОЛОХУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОЛОХАТИ, аю, аєш і СПОЛОШИТИ, лошу, лошиш, док., перех.
1. Викликати страх, переляк, тривогу, вселяти занепокоєння.
— Нащо ти її так сполохав? Вона тепер подума,
що вже зовсім вмира, коли привели панотця? (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 85); [Андрій:] Може, знечев'я сполохав вас,
то вже не гнівайтесь, Йосипе Степановичу! (Марко Кропивницький,
I, 1958, 491); Він догадавсь, що сполохав економську
сім'ю, котра вкупі з наймичками і малими дітьми дерла
пір'я (Нечуй-Левицький, I, 1956, 168); Повернувшись уночі з МТС,
Онисько Артемович сполохав на радощах усю сім'ю
(Олесь Гончар, Південь, 1951, 93); А мати смерть всіх
сполошила, В тугу, в печаль всіх утопила (Іван Котляревський, I, 1952,
290);
// Лякаючи, примушувати насторожуватися, знімати
метушню або й зовсім залишати своє місце (перев.
людей, тварин, птахів). Раз у раз сполохують вони шакала
і раз у раз знаходять подзьобаних гавами мертвяків
(Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 550); Хотів [Денис]
закурити, та побоявся: тютюн далеко чуть, то щоб не
сполохати злодія (Борис Грінченко, II, 1963, 252); Денис.. щось перекинув,
певно старе відро, воно заторохтіло і сполохало вгорі
голубів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 242); Раптовий постріл на
крайньому лівому флангу сполошив цю отару
сіро-зелених тварин (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 64).
2. перен. Переривати, порушувати який-небудь стан, певну дію і т. ін. Вона аж розсердилась на маму, що сполохала своїм гуканням її золоті мрії (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 110); Хлопець, здіймаючи бриля, питав приємним баритоном: — Чи вільно сполохати задуму вашу, панно? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 161); Каргат не бачив Лариного обличчя. Він чув лише її тихий подих. Вона ніби боїться сполохати ту радість, що проймає зараз їх обох (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 371); Така перелякана [Дарка] своїм щастям, що боїться його сполошити одвертим запитанням (Ірина Вільде, Б'є восьма, 1945, 47); Огонь.. сполошив дитячі сни (Володимир Сосюра, II, 1958, 271).