СПОЛУ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який скріплює, з'єднує,
зв'язує що-небудь; признач. для сполучення. У
Кошаліні [Польща] створили бетон без цементу.. За
сполучний матеріал править обпалене вапно і кремнезем
(Наука і життя, 12, 1973, 45); Сполучний канал.
▲ Сполучна тканина — тканина організму людини
і більшості тварин, яка містить велику кількість
міжклітинної речовини і виконує опорну, живильну та
захисну функції. Розвиткові рака повинно передувати в
місці його утворення ослаблення функцій сполучної
тканини (Олександр Богомолець, Вибрані праці, 1969, 269).
2. грам. Який служить для з'єднання, сполучення звуків, слів, речень. Сполучний голосний; Сполучний звук; Сполучні слова.
3. уроч. Тісно зближений, згуртований; єдиний. Пролунав дужий гетьманів голос: — Віднині і навіки з Москвою сполучні будьмо! — Навіки! — вибухнув майдан (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 4); Серцями й думами сполучні І непохитні, мов граніт, — Ми з братом руським нерозлучні! Живем в союзі триста літ! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 31).