в означеннях
Тлумачення, значення слова «сполучник»:

СПОЛУ́ЧНИК, а, чол.

1. рідко. Те, що єднає, об'єднує кого-, що-небудь. Українська народна поезія є сильним сполучником усіх тридцяти мільйонів українського народу (Колесса, Музикознавчі праці, 1970, 246).

2. грам. Службова незмінна частина мови, яка служить для поєднання слів і речень у синтаксичне ціле. Сполучник (і, а, але, проте, причому) — вживається для утворення сурядних словосполучень і для поєднання сурядних та підрядних речень (Сучасна українська літературна мова, II, 1969, 26).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 570.

Коментарі (0)