Словник української мови

СПОРОТИ 1 див. спорювати.

СПОРОТИ 2, спорю, спореш, док., перех. і без додатка, розм. Покарати, сильно побивши кого-небудь різками, батогом, канчуком, нагаєм і т. ін.; випороти. Бодай кат споров! (Номис, 1864, № 3686); Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку, А що за те Рябку? ..іще спороли батогами (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 55); І роблять [хлопи] панщину, терплять, І кожне пильне, кожне іскоре (Як ні — нагайка плечі споре!) (Іван Франко, X, 1954, 273).