СПОСІ́БНИЙ, СПОСОБНИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що зручний 1, 2. Дорога спосібна (Словник Грінченка); Тепер уже для Марусі ясно було, що треба лиш вичекати спосібної хвилі й тікати (Гнат Хоткевич, II, 1966, 264).
2. на що, до чого і без додатка, з інфін. Те саме, що здатний 1. — Люди мене люблять, шанують.. Якби спосібний був і потреба була, то й ще б на ворога став (Олександр Копиленко, Навколо полум'я, 1961, 12); Вони уважають нас способними на поважні розмови, і через те говорять з нами по правді (Леся Українка, V, 1956, 39); Річенко увесь піднявся; огнем горіло його обличчя, і на все був він тепер спосібний (Гнат Хоткевич, I, 1966, 55); — Тетяна, царство небесне, останніми часами зовсім не способна до роботи була, — додала Мотря (Любов Яновська, I, 1959, 80).
3. Те саме, що здібний 1. Мій тато був з Медики родом, мав двох братів — усі три були хлопці гарні, спосібні (Іван Франко, III, 1950, 202); — Не буде екзаменів.. Батюшка не хоче. Я була виготовила одну групу спосібніших хлопців, та діло стало за законом божим (Леся Українка, III, 1952, 571).