в означеннях
Тлумачення, значення слова «сповитий»:

СПОВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до сповити. Перед самим перелазом Дитина сповита — Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита (Тарас Шевченко, I, 1963, 311); У промінні від свічки він побачив сина, який лежав, сповитий білим полотном (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 275); — Та що ж говорити... — зніяковів Чиж. Поранена рука його була сповита великим бинтом (Олександр Довженко, I, 1958, 189); Із зелені будинок з колонами привидом білим глянув дірками вікон-дверей. Де-не-де забито дошками. Ввесь у виноград дикий сповитий (Андрій Головко, I, 1957, 209); Чи не здається їм [пташкам],.. Що в краю темному, сповитому журбою, Блиснуть пісні, мов блискавки ясні? (Леся Українка, I, 1951, 176); Не туманами далі сповиті — В синім мареві обрій зрина (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 96); На околиці степ, сповитий нічною пітьмою, дихнув їм в обличчя холодною вогкістю (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 85);
//  у знач. прикм. Малесенький голосок дзвенить тихенько і любенько над сповитим братиком (Марко Вовчок, VI, 1956, 343).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 548.

Коментарі (1)