СПОВИВАТИ, аю, аєш, недок., СПОВИТИ, спов'ю, спов'єш і сповию, сповиєш, док., перех. і без додатка.
1. Загортати в пелюшки (звичайно немовля). Кайдашиха
припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини,
вчила невістку, як дитину купать, як сповивати
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 294); Мар'янка у опочивальні Свого
сина ніжно сповива (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 147);
Проснулася [мати] — нема нічого... На сина глянула,
взяла Його тихенько сповила (Тарас Шевченко, II, 1963, 318);
Молодиці сповили на лаві колодку, обмотали її повивачем,
а Соломія вхопила колодку, взяла її на руки, неначе
дитину, і понесла до стола (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 396);
// чим і без додатка. Обмотувати сповивачем (звичайно
немовля). Випивши по чарці — по другій, молодиці
почали дуріти та сповивати повивачем колодку, убгавши
її в пелюшки (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 396); Сусідка швиденько
покупала дитину, загорнула в чисті пелюшки, сповила
(Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 344); * Образно. Раз по раз
нагинаються вони [в'язальниці], пригортаючи до себе
кожен сніп, мов .. дитя, сповивають перевеслами, ніби
сповивачами (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 51);
// у що,
чим. Загортати, закутувати немовля в що-небудь,
чимсь. Батрачка Грабчук Сповива дитинча — у ганчірку
брудну, У лахміття лляні (Юрій Гойда, Сонце.., 1951,
81); Напоїли роменом, Сповили тебе В пелюшки шовковії,
Кволе та слабе (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 176); Як народила
[Катря] на світ у злиднях — сповила в дрантя, та
відтоді вже журба й не покидала (Андрій Головко, II, 1957,
288); * Образно. Нащо ви мені руки зв'язали, Пелюшками
мене сповили..? (Павло Грабовський, I, 1959, 559);
// Загортати,
замотувати кого-, що-небудь у щось, чимсь. [Ярослав:]
Ну що — сповив? (Пробує оповиту ногу). Вперед, нога
окута! (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 100); Не знаєш ти ще, Харитино,
кого будеш перев'язувати... Може, сповиєш у чисті
свої полотна і самого хазяїна, порваного кулями,
посіченого картеччю... (Олесь Гончар, II, 1959, 411); * Образно.
Непереможна дрімота напосідала все міцніше й міцніше,
кожним своїм подихом, здавалося, млосно сповивала
небезпечними тенетами все тіло, наповнювала голову
важким свинцем (Олесь Донченко, II, 1956, 65);
// Обкручуючись,
обвиваючись навколо чого-небудь або охоплюючи щось
з усіх боків, покривати собою. Сіре каміння випирало
повсюди, дерева та дикий виноград сповивали його (Олександр Ільченко,
Серце жде, 1939, 405); Зеленими.. вусиками він [хміль]
обмацував і сповивав кожну цеглину, кожний камінчик
(Олесь Донченко, II, 1956, 61);
// тільки док., перен. Народити.
Сповила убога мати сина В Моринцях на нашій Україні
(Максим Рильський, Зим. записи, 1964, 14); Вагітні жінки за
щастя мали зустріти його [Козака-Мамая], бувши при
надії сповити синка (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958,
41);
// перен. Вирощувати, виховувати. Я.. глибоко
переконаний у простому, у ясному. Народ тебе сповивав,
народ тебе пеленав, тобі народ і силу, і хист, і
талант дав (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66);
Спасибі трудівницькій тій вемлі, Що сповила Вас [Якуба
Коласа] і пісень навчала! (Максим Рильський, Сад.., 1955, 33).
2. перен. Оволодівати ким-небудь, захоплювати,
заполонювати когось (про почуття, певний стан). Легко
тріпочеться його серце; дивні якісь радощі.. сповивають
його душу... (Панас Мирний, I, 1949, 150); — У мене сповила
серце нудьга, якесь передчуття гризе, — схрестила вона
пальці (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 42); Його сповила солодка
втома (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 211); Під цей спокійний,
прихильний голос Олену сповила дивна, блаженна дрімота
(Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 14);
// Поширюючись, огортати,
обволікати, охоплювати що-небудь. Настала ніч,
хороша літня українська ніч, коли вітрець замирає,
спека спада, холодок та сон сповиває землю (Панас Мирний,
I, 1954, 62); Лани в проміння сонце сповиває; у сім
промінню [промінні] колос половіє (Уляна Кравченко, Вибр., 1958,
159); Рясний присмерк уже сповив вулицю (Юрій Шовкопляс, Інженери,
1948, 316); Широку гірську долину пітьмою заливала
ніч. Кинула чорний серпанок на гори, скелі, на
юрти, сповила столітні кедри (Володимир Гжицький, Чорне озеро,
1961, 199).