в означеннях
Тлумачення, значення слова «спраглий»:

СПРА́ГЛИЙ, а, е.

1. Який дуже хоче пити, відчуває спрагу. Коли останні надії вже покинули товаришів, вони почули звук далекого пострілу. Мабуть, не дає стільки радості крик «вода!» змореним, спраглим мандрівникам у жаркій пустині, скільки приніс її цей далекий звук комсомольцям (Олесь Донченко, II, 1956, 56); Ми зрозуміли: про свої поля Ті люди спраглі говорили (Максим Рильський, II, 1960, 293); До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втолить водопоєм (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 177);
//  у знач. ім. спраглий, лого, чол. Той, хто дуже хоче пити, відчуває спрагу. З вулиці не своїм голосом кликано спраглих по лимонад (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 125); Я лиш тому співаю про кохану, Що так мені потрібно ніжних рук, Як спраглому води... (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 221);
//  Пересохлий від спраги (про язик, губи і т. ін.). Він устами спраглими приник До джерела (Максим Рильський, III, 1961, 220); На ранок стало краще. Спраглий язик промивала Ганна Федорівна борною, радіючи, що тяжка хвороба переборена і чоловік тепер житиме (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 72); Вона шепотіла щось спраглими губами (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 229).

2. перен. Який не має достатньої кількості води, вологи. Гримить! ..Жде спрагла земля плодотворної зливи (Іван Франко, X, 1954, 10); Шумить вода по листі, по гіллі І спраглу землю напуває щиро (Максим Рильський, III, 1961, 153); По спраглих від зимового бездощів'я полях потечуть води каналів; урожаї всюди потрояться і почетверяться (Василь Минко, Намасте.., 1957, 22); Держава направила у наші спраглі степи дніпровську воду (Радянська Україна, 7.I 1971, 1).

3. перен. Який виражає пристрасть, сильне почуття; гарячий. Тільки надія є, спрагла, як ця земля, Благословенна, як хліб, зважена, як метал (Микола Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 46); Плачучи, засміялась Вутанька і ще міцніш пригорнула, сина до себе, осипаючи його спраглими.. поцілунками (Олесь Гончар, II, 1959, 198).

4. перен. Який жадає чого-небудь, жадібний до чогось, на щось. Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи то лише зо мною, спраглим усього рідного, тепер далекого від мене (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 178); Смішно. Дивно. Я пишу своїй доньці... Мені кажуть, що я ніколи не був жонатий і не мав дітей, а мої мрії — це є просто химери мого спраглого на батьківське щастя мозку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 13); Величезні башти, фантастичні дерева, блакитні ставки встають, виростають перед спраглим зором мандрівника (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 25).

5. перен. Який прагне чого-небудь. З дитинства спраглий до знань, до подорожей, Пржевальський гадається метою стати природодослідником (Знання та праця, 5, 1971, 19).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 595.

Коментарі (0)