СПРАВДЕ́ШНІЙ, я, є, розм. Те саме, що справжній. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумать, що надворі не бабине літо, а справдешнє літо (Нечуй-Левицький, II, 1956, 183); — Ну ж, Меласю! Дівчина, так дівчина..! — каже дід, всміхаючись та глядячи у сяюче личенько перемучене. Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Марко Вовчок, I, 1955, 344); Давид Маркович Розенберг і Гриць Частій не помітили, як помалу перетворилися на справдешніх друзів (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 317).