Словник української мови

СПРИ́ТНИК, а, чол., рідко. Спритна людина. Рудий котусь показав себе дужчим і спритнішим навіть від такого проворного спритника, як київський жонглер Іван Покиван (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 234);
//  розм. Те саме, що ловкач. Не вірте красивим словам релігійних спритників, бо чим солодшими є ці слова, тим гіркішою — правда, яку вони приховують (Знання та праця, 2, 1968, 11).