СПРИ́ТНИК, а, чол., рідко. Спритна людина. Рудий
котусь показав себе дужчим і спритнішим навіть від
такого проворного спритника, як київський жонглер Іван
Покиван (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 234);
// розм.
Те саме, що ловкач. Не вірте красивим словам релігійних
спритників, бо чим солодшими є ці слова, тим гіркішою
— правда, яку вони приховують (Знання та праця, 2, 1968,
11).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 599.