СПУСТІТИ, ію, ієш, док.
1. Стати пустим, порожнім; спорожніти. Вже спустіли всі відра, які привезли вершники з собою (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 70); Мати давала їй деякі речі, а вона носила їх у Туркенівку на базар продавати. Так поступово спустіла хата. Лишилися голі стіни (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 130).
2. Стати безлюдним або малолюдним, звільнитися
від чиєї-небудь присутності; збезлюдніти. Містечко
спустіло. Всі, хто лишень міг, утікали в поле або в ліс
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 181); Збори закінчилися. Простора
кімната спустіла (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959,
577);
// безос. Як угледів [пан] дівчинку, аж очі йому
засвітились, та й каже: — Ходи зо мною в двір, дівчино!
.. Загарбав він її та й повів. Наче сонце наше зайшло!
Якось у хаті спустіло, обезлюдніло (Марко Вовчок, I, 1955,
4); Кругом спустіло. Було чути, як на дворі по наїждженій
дорозі свистіли і скрипіли, від'їжджаючи, сани
(Степан Васильченко, I, 1959, 89).
3. перен. Стати менш змістовним, цікавим. Тісною і
смутною здається їй своя хата; рідне село наче
принижчало [понижчало], помиршавіло; життя його спустіло
(Панас Мирний, III, 1954, 114);
// Відчути себе нездатним до
повнокровного, активного творчого життя. Як спорожнів,
спустів я нині (Хоч і потовщав)! Як живу
Одноманітно! (Максим Рильський, Поеми, 1957, 37).