Словник української мови

СПИ́ЧКА, и, жін. Загострена паличка. Де козаки чи кашу варили, чи круг огнища з салом на спичках сиділи,.. він до їх і пристане (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 158); Наколов [Федоров] спичкою галушку у відрі, покуштував (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 75);  * У порівняннях. То учувався йому глухий, здавлений сміх; то, мов ненароком, гострі, як спички, жарти в розмові (Панас Мирний, I, 1949, 310).
♦ Брати (взяти і т. ін.) на спички кого — кепкувати з кого-небудь. — Там сусіди любі та милі так тебе на спички і беруть, а тут ще і дома (Панас Мирний, IV, 1955, 82); Заганяти [гострі] спички у серце див. серце; Стирчати (стриміти) спичкою в (на) оці (очах) див. стирчати, стриміти.