СПИТАТИ, аю, аєш, перех. і неперех. Док. до питати.
«Чого в'янеш, моя доню?» Мати не спитала, За старого,
багатого Нищечком єднала (Тарас Шевченко, I, 1963, 57); Хто
побачить було вербу тую, то кожен спитає, як вона
вросла тут сама, поміж дубів величних (Марко Вовчок, I, 1955,
338); — Ось зараз заїдемо до крамнички, спитаємо,
почім кумач (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 209); Він не зна
й вона не знає, Про що спитати? Як почать? (Ігор Муратов,
Весілля.., 1949, 16); Що було Парасці робити? Спитати
сина урок — вона спитала, коли б сама знала (Панас Мирний,
IV, 1955, 115); Грицеві аж лячно стало, коли батько
сказав, що в цьому будинку вони спитають собі квартиру
(Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 7); — На вулицю ходив
і ходитиму, тебе не спитаю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8);
— Устругнув, — насупившись, мурмотів він. — Один
устругнув, а з десятьох спитають (Олесь Гончар, Тронка,
1963, 172); * Образно. Весна вже на порозі. І неодмінно,
неодмінно вона спитає з усіх, хто забув про неї (Вечірній Київ, 12.III 1968, 3).
Спитати на здоров'я див. здоров'я.
♦ Спитати броду див. брід; Язик не повертається
(повертався, повернувся, повернеться) спитати див.
повертатися 1; [Як] язик повертається (повернувся)
спитати? див. повертатися 1.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 511.