Словник української мови

СПИТАТИ, аю, аєш, перех. і неперех. Док. до питати. «Чого в'янеш, моя доню?» Мати не спитала, За старого, багатого Нищечком єднала (Тарас Шевченко, I, 1963, 57); Хто побачить було вербу тую, то кожен спитає, як вона вросла тут сама, поміж дубів величних (Марко Вовчок, I, 1955, 338); — Ось зараз заїдемо до крамнички, спитаємо, почім кумач (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 209); Він не зна й вона не знає, Про що спитати? Як почать? (Ігор Муратов, Весілля.., 1949, 16); Що було Парасці робити? Спитати сина урок — вона спитала, коли б сама знала (Панас Мирний, IV, 1955, 115); Грицеві аж лячно стало, коли батько сказав, що в цьому будинку вони спитають собі квартиру (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 7); — На вулицю ходив і ходитиму, тебе не спитаю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8); — Устругнув, — насупившись, мурмотів він. — Один устругнув, а з десятьох спитають (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 172);  * Образно. Весна вже на порозі. І неодмінно, неодмінно вона спитає з усіх, хто забув про неї (Вечірній Київ, 12.III 1968, 3).
 Спитати на здоров'я див. здоров'я.
♦ Спитати броду див. брід; Язик не повертається (повертався, повернувся, повернеться) спитати див. повертатися 1; [Як] язик повертається (повернувся) спитати? див. повертатися 1.