СТАРЧА́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до старець 3. — На
другий день уранці звелів нам пан старі думи й вірші
співати, а сам усе записував. Нащо йому були ті старчачі
співи, бог його знає (Данило Мордовець, I, 1958, 54); — Я ніколи
не забуду, як ви, Панасе Максимовичу, підняли мене,
малого хлопця, старчачого поводиря на ярмарку, і
привезли в комуну (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 243);
// Як у
старця. Були вони голі, хоч вік свій робили,
В лахмітті старчачім.. ходили (Павло Грабовський, I, 1959, 509).
2. Належний біднякові, злидареві. З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (Павло Грабовський, I, 1959, 553).