СТЕРНЯ́, і, жін.
1. Поле, на якому зібрані хлібні
рослини й залишилися лише зрізані біля кореня їх
стебла. Корови ситі на стерні лежать і ремигають
(Іван Франко, XI, 1952, 179); Весело розмовляючи, розмахуючи
руками, хлопці йдуть стернею (Степан Васильченко, III, 1960, 319);
Обабіч тяглись вузькі смуги стерень, зарослих бур'янами
(Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 529); Сніг лежав на ріллі й на
стернях (Юрій Яновський, I, 1958, 90); Коні, що паслися
спочатку на стерні, перемандрували в улоговину (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 289).
Злущувати (злущити) стерню див. злущувати.
2. Зрізані біля кореня стебла хлібних рослин, що стоять на пні. Стерня коле босі ноги, аж на плач збирається Хариті (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); Праворуч розстилався і тягнувся на захід рівний степ, вкритий потемнілою стернею (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 37); Стерня, що залишається в полі, сприяє снігозатриманню (Хлібороб України, 7, 1967, 9); Він підходить до Василини і цілує її потріскану, стернею поколену, серпом порізану руку (Михайло Стельмах, I, 1962, 586).
3. перен., розм. Коротке й жорстке волосся на шкірі обличчя у чоловіків. Він підійшов до люстерка, вмазаного в стіні, і став роздивлятись на себе — без бороди. — Да! — сказав, водячи долонею по колючій стерні на підборідді (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 300); Рудий їжакуватий чуб [Луцька] сьогодні старанню розчесаний, стерня на щоках поголена (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 51).