Словник української мови

СТІ́ЛЬЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до стілець 1. Гнат коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69); Дідусь.. сидить на маленькому стільчику перед низьким столиком (Іван Багмут, Опов., 1959, 11); Посеред хати на довбаному стільчику сидить коло обтесаного для ступи пня батько і теслицею вибиває глибку (Михайло Стельмах, I, 1962, 135); Сидів на розкладному стільчику перед невисоким мольбертом дядя Костя (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 197).
♦ Підставляти (підставити) стільчика кому — те саме, що Підставляти (підставити) стілець (стільця) (див. стілець). — От тепереньки протопоп підставить мені стільчика! — говорив отець Харитін, бідкаючись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 192).