СТІ́ЛЬЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до стілець 1. Гнат
коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69); Дідусь.. сидить на маленькому
стільчику перед низьким столиком (Іван Багмут, Опов.,
1959, 11); Посеред хати на довбаному стільчику сидить
коло обтесаного для ступи пня батько і теслицею вибиває
глибку (Михайло Стельмах, I, 1962, 135); Сидів на розкладному
стільчику перед невисоким мольбертом дядя Костя
(Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 197).
♦ Підставляти (підставити) стільчика кому — те
саме, що Підставляти (підставити) стілець (стільця)
(див. стілець). — От тепереньки протопоп підставить
мені стільчика! — говорив отець Харитін, бідкаючись
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 192).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 715.