СТЬОБОНУ́ТИ, ну, неш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до стьобнути. Зломивши дубчика з кущів, Щоб півня добре стьобонути, Перехрестивсь він та й побрів Швиденько — скарба роздобути (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 364); В яру було затишно і пахло снігом, але коли вибралися на гору, стьобонув вітер (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 467); Він припав до ручок кулемета і їх чергою смерті стьобонув... (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 34); * У порівняннях. Шафорост урвав її: — Про ліс хай постачальники дбають. І зненацька, наче стьобонув: — Та й не суньте носа не в своє діло! (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 38).