СТЛІВАТИ, аю, аєш, недок., СТЛІТИ, стлію, стлієш, док.
1. Руйнуватися, розпадатися від гниття, дії
вологи і т. ін. — Хата в нас стара, ще дореволюційна,
підлога стліла (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 377);
//
Поступово розкладатися, гнити. Вони [тирани] бояться,
що ти [Т. Шевченко] ще не згинув Що в тій могилі
не поліг, не стлів, Що в слушний час повернеш в Україну,
Ще раз ї [її] збудиш громом своїх слів (Іван Франко, XIII, 1954,
161).
2. Тліючи, згоряти до кінця, перетворюватися на попіл. Весь танк горить.. Водій лежить в отаві... Стліває чуб у хлопця кучерявий (Михайло Стельмах, V, 1963, 39); Тижні у полум'ї корчився хутір... Стліли в пожежі комори, скирти... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 229); * Образно. Не стліла на попіл пісень моїх буряна лава (Леонід Первомайський, I, 1958, 215); Чоловік на фронті, в окопах, під кулями. Вся душа стліла за ним (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 167).