в означеннях
Тлумачення, значення слова «сточувати»:

СТОЧУВАТИ 1, ую, уєш, недок., СТОЧИТИ, сточу, сточиш, док., перех.

1. Тривалим або частим точінням, тертям робити щось дуже тонким, вузьким, тупим і т. ін. Сточити різець;
//  Точінням знімати нерівність на чому-небудь або поверхневий шар з чогось. Сточити зазублину.

2. Гризучи, роблячи дірки, руйнувати, знищувати що-небудь (про гризунів, комах і т. ін.). Остап почав думати про смерть.. Чи живого, чи мертвого, а таки з'їсть вовк або сточать хробаки у цих нетрях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 366); Хата стара, похила і в хаті не так багато. Дерев'яне ліжко грубої роботи, старий стіл, різьблені ніжки якого сточили шашлі [шашелі] (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 307);  * Образно. Мій пам'ятник стоїть триваліший від міді.. Його не сточить дощ уїдливий, гризький (Микола Зеров, Вибр., 1966, 281);
//  перен. Згубно впливати на кого-, що-небудь (про хворобу, горе, турботи і т. ін.). Горе те, як шашіль, сточує серце, нівечить і спустошує душу (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 180); Орися переселилася до дідуся Власа, — відчувала бо, що жити по сусідству з Шабліями не може, що тут її здоров'я сточать сухоти (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 40).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 740.

Коментарі (0)

СТОЧУВАТИ 2, ую, уєш, недок., СТОЧИТИ, сточу, сточиш, док., перех. Давати змогу рідині повільно витікати, виливатися звідки-небудь. Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік (Леся Українка, III, 1952, 198); Велися в кутку таємничі наради, з яких мені зрозумілими були тільки окремі слова: «порізать печінку... сточити кров...» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 358).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 741.

Коментарі (0)

СТОЧУВАТИ 3, ую, уєш, недок., СТОЧИТИ, сточу, сточиш, док., перех. Скріплювати, з'єднувати одне з одним (деталі, кінці і т. ін.), утворюючи одне ціле. Прибивали [діти] ринви і сточували в одну суцільну ринву від шаплика аж до осики (Андрій Головко, I, 1957, 196); — От біда, — тихо каже мати, — обірвалася нитка. Вона.. слинить мичку, сточує обірвані кінці... (Іван Цюпа, Добротворець, 1971, 6).
Сточити брехні (брехеньки і т. ін.) — розпустити небилиці. Всім гадала [шептуха], ворожила, Могуща [уміла] в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так якраз і додала (Іван Котляревський, I, 1952, 154).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 741.

Коментарі (0)

СТОЧУВАТИ 4, ую, уєш, недок., СТОЧИТИ, сточу, сточиш, док., перех., розм., рідко. Примушувати рухатися в зворотному напрямі, назад. Вершник знову попробував сточити коня, але це помітив Малий і смикнув його за стремено (Петро Панч, I, 1956, 354); Сточувати машину.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 741.

Коментарі (0)