в означеннях
Тлумачення, значення слова «стогін»:

СТО́ГІН, гону, чол.

1. Протяжливий жалібний звук, який видає людина від болю, туги і т. ін. Почувся слабий стогін матері. Харитя.. підбігла до ліжка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 14); Відкрив [противник] вогонь з кулеметів, цілячись в темряві туди, звідки чувся стогін і зойки пораненого (Олесь Гончар, III, 1959, 234); — Ой, як же не плакати, коли навкруги лихії люди, — з стогоном промовила Марина Хомівна (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 176); З його засмучених очей викотилися одна за одною кілька сльозин, а з грудей вирвався стогін (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 28);  * У порівняннях. — Ленін помер! — Ленін!.. — вихопилось у всіх, як стогін (Олександр Довженко, I, 1958, 472);
//  Подібний до такого звуку крик, який Епдає тварина від болю і т. ін. Жеребчик іржав і жалібно постогнував. Уляна не могла чути того стогону (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 514);
//  Жалібний крик (перев. птахів); квиління. Чайки.., з стогоном пролітали наді мною (Олесь Донченко, Секрет, 1947, 20);
//  перен. Протяжливий шум, гул, що нагадує такий звук. Свиснув вітер, затряс вікнами, завив диким стогоном (Наталія Кобринська, Вибр., 1964, 167); Перебиті мости із стогоном падали в холодну глибінь Дунаю (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 269); З гуркотом, стогоном, ревом ринула брила вниз в провалля (Юрій Яновський, IV, 1959, 116).
 Стогін стоїть: а) про неугавний плач, зойк і т. ін. Стогін стояв у приміщенні. Той просить води, той щось белькоче, лається в маячінні (Олесь Гончар, II, 1959, 132); б) про безперервний шум, гул.

2. перен. Нарікання, ремствування. Стогін покріпаченого люду не давав Сковороді спокою, і він весь час мріяв про республіку (Павло Тичина, III, 1957, 103); Леся Українка.. проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків: «Сопіга зрет зрего!» («Без надії сподіваюсь!») (Максим Рильський, IX, 1962, 39).
Стогоном стогнати див. стогнати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 723.

Коментарі (0)