в означеннях
Тлумачення, значення слова «стогнати»:

СТОГНАТИ, стогну, стогнеш, недок.

1. Видавати протяжливі жалібні звуки від болю, туги і т. ін. (про людей). Занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить (Марко Вовчок, I, 1955, 113); Кирило Тур аж зуби зціпив, щоб не стогнати, як почали оддирати її [сорочку] од тіла (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 147); В другому кінці вагона дедалі голосніше стогнав обпалений танкіст (Олесь Гончар, III, 1959, 178); Поранений глухо стогнав (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 304);  * Образно. Виснажена боями земля тужно стогнала й гула від вибухів (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 5);
//  Видавати крик, подібний до таких звуків (про тварин). Свиня виставила проти сонця товсте черево,.. і стогне, і трясеться всім салом, ніби її трясця трясе (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 287);
//  Видавати жалібний крик (перев. про птахів); квилпти. В кущах, у ліску, он — на тому бузку, Сиза орличенька стогнала (Панас Мирний, V, 1955, 367); Все теє птаство в степу дуже туркотіло, крюкало, щебетало, стогнало (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 21); Білого дня стогнали в лісі сичі (Яків Качура, Вибр., 1953, 28);
//  перен. Утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін. Вітер стогне, завиває (Павло Грабовський, I, 1959, 252); Сердитий вітер гудів над лісом, стогнали глухо дерева (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 257); Усі чогось ждали, сторожко прислухаючись, як стогнало й пінилось море (Василь Кучер, Голод, 1961, 186);
//  безос. Очі її горіли, в грудях булькало і стогнало, лице зробилося лютим і невблаганним (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 156);
//  перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент). Музика луна: голосять скрипки й стогнуть суремки (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 43); І стін навкруг немов не стало... Й мов слухала уся земля, як скрипка солодко стогнала в руках малого скрипаля (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 286);
//  перен. Сповнюватися стогоном, гулом. Вулиця стогнала. — А-а-а... — неслося десь здалеку, як од розірваної греблі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 173); [Корн:] Бухта клекоче, стогне від поранених (Олександр Корнійчук, I, 1955, 40).
Душа [аж] стогне (стогнала); Серце [аж] стогне (стогнало) — хтось відчуває, відчував великий жаль, тужить, журиться. Розтривожена душа аж стогнала, потребуючи людського співчуття (Михайло Стельмах, I, 1962, 123); Ярина могилу на грядці копала. А сліз не було.., Лиш серце від болю стогнало, гуло (Платон Воронько, Райком.., 1949, 6).

2. Говорити зі стогоном, жалісливо, протяжно. — Йванко... єдиний, маленький, — стогнала вона між поцілунками (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 406); Двоє гайдамаків почали шматувати старого нагаями.. — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (Олександр Довженко, I, 1958, 133);
//  перен., розм. Скаржитися, нарікати. Цар волі, цар, Штемпом увінчаний! В муці, в каторзі не просить, Не плаче, не стогне! (Тарас Шевченко, I, 1951, 245); — Годі вже вам гуторити про свої смутки.. Ви тілько охаєте та стогнете (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 60).

3. перен. Страждати, мучитися під гнітом кого-, чого-небудь. Весь Єгипет стогнав,.. Владу важку несучи гордої Ра-Менеїс (Леся Українка, I, 1951, 423); Віками стогнав робочий люд у жорстокому ярмі, в кривавій неволі (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 3); Протягом тисячоліття Закарпаття стогнало під ярмом іноземних загарбників (Народна творчість та етнографія, 6, 1966, 3); Ревуть палати на помості? А голод стогне на селі (Тарас Шевченко, II, 1963, 30).
Аж (що аж, що й) земля стогне (стогнала) — дуже жорстоко, нестерпно. Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (Іван Франко, XIII, 1954, 258).
Стогоном стогнати: а) сповнюватися галасом, лементом або розмовами про кого-, що-небудь. В ярмарт кові дні від п'яного чаду стогоном стогнало по селу (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 19); — Все місто стогоном стогне, Уляно, про тебе; як це не боїшся ти оцих прийшлих? (Максим Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 11); б) дуже страждати, мучитися, зазнаючи гноблення.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 723.

Коментарі (0)