СТОЛИ́ЦЯ, і, жін. Головне місто, адміністративно-політичний
центр держави, республіки і т. ін. Од матушки-цариці,
Таки із самої столиці, Прийшов указ лоби голить
(Тарас Шевченко, II, 1963, 272); Танки влітали до чеської столиці
(Олесь Гончар, III, 1959, 445); — Червоне військо визволило
столицю України Київ (Олександр Довженко, I, 1958, 166); Столицею Союзу
Радянських Соціалістичних Республік є місто Москва
(Конституція СРСР, 1977, 33);
// Про яке-небудь місто, село
і т. ін. як центр певної області, краю, місцевості.
Сімферополь — центр Криму, столиця його (Остап Вишня, I,
1956, 159); Місто Донецьк називають шахтарською
столицею (Радянська Україна, 12.XI 1974, 4);
// Місце
зосередження кого-, чого-небудь. У листопаді минулого
року Київ став своєрідною співочою столицею нашої
країни. Тут проходив IV Всесоюзний конкурс вокалістів
імені М. Глінки (Мистецтво, 1, 1969, 40); Столицею гончарів
називають село Дибинці біля Богуслава на Київщині
(Літературна Україна, 24.VI 1969, 2).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 726.