Словник української мови

СТОО́КИЙ, а, е, поет. Який має багато очей. Христя.. пішла до брами, почуваючи, що стоока купа людей більше нікуди і не дивиться, як на неї (Панас Мирний, III, 1954, 322); Стоока наче вона [пані] була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась (Марко Вовчок, I, 1955, 126); [Генерал-Чугайстер:] Про вас [юних партизан] казки складуть хороші люди. Ви будете стоокі і крилаті У тих казках (Платон Воронько, Казка.., 1957, 79);  * Образно. — Горе наше сторуке і стооке, але воно ніколи не бачить панів і не шарпає їх, як нас [кріпаків], своїми пазурами (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 470);
//  перен. Пильний, всевидющий. Він пильний, сміливий, стоокий, Ніщо від нього не втече, Минулі і майбутні роки Він підіймає на плече (Максим Рильський, III, 1961, 166); Критика.. має бути не лише стоокою, а й обов'язково задушевною (Літературна Україна, 29.I 1963, 2).