СТО́ПОРИТИ, рю, риш, недок.
1. перех. Зупиняти
або уповільнювати хід, роботу механізму, машини.
— Стопоріть мотор! — залунав вигук із шлюпки
(Микола Трублаїні, II, 1955, 408); Стопорить [капітан] машину..
і правує до берега ближче (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 150);
// Закріплювати стопором (яку-небудь деталь). Стопорити
гайку;
// перен., розм. Затримувати, уповільнювати
розвиток, хід якої-небудь справи, якогось заходу,
явища.
2. неперех. Припиняти або уповільнювати свій хід. Часом крейсер стопорив.