в означеннях
Тлумачення, значення слова «сторч»:

СТОРЧ, присл.

1. У стоячому, вертикальному положенні; стійма. На поличках стояли сторч рядками фарфорові стародавні тарілки (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 266); Поле, густо всіяне сторч поставленими снопами, скидалося на фантастичний табір (Яків Качура, Вибр., 1953, 267); На сторч поставлених тичинах сушилася стара дірява мережа (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 62);
//  Настовбурчившись (про волосся, пір'я і т. ін.). Під кашкетом сторч, скуйовджено і без пуття вихрилося.. руде волосся (Юрій Смолич, II, 1958, 70); Староста нахилив голову, товсті в'язи його одразу налилися кров'ю, очі округлились, вуса стали сторч (Петро Колесник, Терен.., 1959, 378);
//  Перпендикулярно або під кутом до чого-небудь. Своїми ослаблими вухами дід Іванюта хотів чути все, що говориться, і для цього прикладав долоні сторч до вух (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 345).

2. Униз головою. Писарець одчинив вікно і плигнув через вікно,.. а мірошник, зовсім п'яний, зав'яз у вікні, шчепившись ногою.., та й полетів сторч у квітки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 55); Раптом під князем Святославом упав кінь.. Упав він сторч, і князь ледве встиг вихопити ноги з стремен... (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 606);
//  Передньою, верхньою частиною вниз. Зачало човни.. То сторч, то набік колихати (Іван Котляревський, I, 1952, 158); Літак ударився сторч об камінну скелю і, сплюснувшись коржем, загорівся (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 90).
Сторч головою: а) униз головою. З цієї кручі хлопці, як купалися, стрибали сторч головою (Борис Грінченко, I, 1963, 352); Тут [коло опусту] можна було пірнути і висоти заставок у глибоку ковбаню сторч головою, було де поплавати (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 23); б) дуже швидко; стрімголов. Беру листа і вже сторч головою.. влітаю в хату (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 20).

3. розм. Спідлоба, насуплено. Стане [Микита] батька прохати, щоб його оженив, то старий насупить брови, зирне на нього сторч (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 153); Похилившись, Не те щоб дуже зажурившись, А так на палубі стояв І сторч на море поглядав, Мов на Іуду... (Тарас Шевченко, II, 1963, 105);
//  Неприязно, вороже. — Я його, знаєте, запросив кілька разів до себе.. І писар вже не дивиться на мене сторч (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 113).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 739.

Коментарі (0)