СТОРО́НСЬКИЙ, а, е, розм. Який прийшов, з'явився
і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо. Зійшлися
[на віче] майже цілі Тупівці та й поприходило декілька
сторонських людей (Лесь Мартович, Тв., 1954, 182); Сафат
Мицько, старший з-поміж них [переселенців], розповів,
що їхні люди сторонські, не звикли до степу, їм страшно
на степу, як у морі (Юрій Яновський, Мир, 1956, 111);
// Не поширений у цій місцевості. Жила [дівчина],
мов ті сторонські рослини в тепліннях [теплицях],
що їм хіба лиш у сні привиджуються бурі (Ольга Кобилянська, I,
1956, 375);
// Який живе, перебуває і т. ін. не в цій
місцевості, в іншому місці тощо. Прикликано післанців
[посланців] від сторонських громад, щоб і з ними
нарадитись.., як боронитися проти нападу монголів (Іван Франко,
VI, 1951, 55); Вишнянське прало — більмом в оці жінкам
усіх довколишніх сіл.. Заздрять сторонські жінки
вишнянським ґаздиням. Прало — це таке містечко, де
можна здибатись з жінками з усіх кутів та почути
новини з цілого села (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 320);
// у
знач. ім. сторонський, кого, чол., заст., рідко. Людина,
яка живе, перебуває і т. ін. не в цій місцевості, в
іншому місці тощо. Раз прибігає сторонський на попівщину..
— Горить! ..горить резиденція... (Степан Ковалів, Світ..,
1960, 116).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 738.