СТО́РОЖІВ, жева, жеве. Прикм. до сторож; належний сторожеві. В маленькій сторожевій хатині лагодили співку (Степан Васильченко, II, 1959, 23); Не встигла [Катря] ще й поснідати, прибігла сторожева дівчина (Андрій Головко, II, 1957, 193).
СТО́РОЖІВ, жева, жеве. Прикм. до сторож; належний сторожеві. В маленькій сторожевій хатині лагодили співку (Степан Васильченко, II, 1959, 23); Не встигла [Катря] ще й поснідати, прибігла сторожева дівчина (Андрій Головко, II, 1957, 193).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 734.