СТОРОЖОВИ́Й, а, е.
1. Який стоїть на варті, охороняє
кого-, що-небудь. Біля гирла безіменної степової
річки сиділи сторожові козаки (Зінаїда Тулуб, Людолови, 1,
1957, 137); Мар'ян вдень і вночі, мов сторожовий пес,
бігав по коморах, пильнуючи своє добро (Степан Чорнобривець, Визволена
земля, 1950, 25); Сторожові тюлені не спали. Вони..
наче принюхувались, чи не наближається небезпека
(Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 55);
// Признач. для сторожування,
вартування; який є місцем перебування сторожі.
Надворі було тихо. Тільки десь далеко перегукувалися
вартові на сторожових вишках (Антон Хижняк, Тамара, 1959,
251); Перехопившись попід мостом через баюру на той
бік, розвідники вже дерлися по насипу до сторожової
будки (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 126);
// Який несе
дозорну або прикордонну службу. Вдень і вночі сторожові
прикордонні катери.. ріжуть непривітні морські
хвилі (Олесь Донченко, II, 1956, 367).
Сторожова могила — високий земляний насип при
дорозі, на кордоні і т. ін., який був місцем перебування
сторожі. Припорошений весняною пилюкою степ збігає
на південь і стигне там голубим маревом; суворою лінією
стоять по ньому сторожові могили, насипані, може,
татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що ..боронило
ці степи від ворожих навал (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 72);
Сторожовий полк — на Русі X—XVII ст. — кінний загін,
що прикривав основні сили й здійснював розвідку.
За «великим полком» стояв «сторожовий полк» (кіннота
князя Димитрія) (Історія СРСР, I, 1957, 86).
2. Стос. до сторожування, вартування. Ще літом сякі-такі сторожові роботи лучаються, а зимою які? (Панас Мирний, IV, 1955, 213); Полк.. ніс сторожову охорону на шляху Тульча — Ісакчі (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 383).
3. За допомогою якого попереджають про небезпеку, остерігають. Урочиста ніч тремтить над табором бранців і над Вавілоном. То там, то там загораються сторожові огні (Леся Українка, II, 1951, 146); [Сліпець:] Щоніч в трубу сторожову він дув (Іван Франко, XIII, 1954, 378).