СТОРУ́КИЙ, а, е. Який має сто або багато рук.
— Чом я не сторукий? (Тарас Шевченко, I, 1951, 115); Знову
вся сторука юрба кидалася довбати й кришити породу
(Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 116); * Образно. Яблуні
сторукі.. крекчуть під центнерами антонівки, шафранки,
кальвіля (Юрій Яновський, II, 1954, 179);
// перен. Який може
багато зробити, встигнути і т. ін. — Понад усе люблю
сіяти, садовити, плекати, щоб росло. Тоді я сторукий
(Олександр Довженко, I, 1958, 285).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 738.