Словник української мови

СТОРУ́КИЙ, а, е. Який має сто або багато рук. — Чом я не сторукий? (Тарас Шевченко, I, 1951, 115); Знову вся сторука юрба кидалася довбати й кришити породу (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 116);  * Образно. Яблуні сторукі.. крекчуть під центнерами антонівки, шафранки, кальвіля (Юрій Яновський, II, 1954, 179);
//  перен. Який може багато зробити, встигнути і т. ін. — Понад усе люблю сіяти, садовити, плекати, щоб росло. Тоді я сторукий (Олександр Довженко, I, 1958, 285).