в означеннях
Тлумачення, значення слова «стовбичити»:

СТОВБИЧИТИ, чу, чиш, недок.

1. Стояти, різко підноситися над навколишньою поверхнею (про високі тонкі предмети). Униз до моря збігали мандаринові, апельсинові, лимонні й маслинові гаї, стовбичили готичними вежами кипариси (Микола Трублаїні, II, 1950, 168); Стовбичить до хмар над містечком вона [арка], Хоча й сміхотворна, зате показна (Степан Олійник, Вибр., 1959, 270);
//  Видаватися, виступати над поверхнею, виділятися серед навколишнього простору. Будиночок обваливсь.. Од клуні стовбичать тільки в бур'янах кілля та сохи (Степан Васильченко, I, 1959, 268); Посередині двору стовбичила колонка водогону (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 69); На подвір'ї замість хати понуро стовбичить облуплений комин (Михайло Стельмах, I, 1962, 468).

2. розм. Стояти, бути на ногах. [Стась:] Не стовбич проти вікна — заступи за стіну! (Степан Васильченко, III, 1960, 458); Цимбалові ніяково стовбичити серед класу, коли всі сидять (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 10); [Горпина:] Чого стовбичиш? В хату йди (Вадим Собко, П'єси, 1958, 29);
//  Постійно перебувати де-небудь. Ну, думаю, зажди, буде тобі за те, що цілий день на фермі стовбичиш і уроків не вчиш... (Радянська Україна, 8.III 1946, 3).
Стовбичити над душею — те саме, що Стояти над душею (див. душа). Йому заманулось піти до неї,.. хоч подивитися на неї, та гуменний стовбичив над душею (Нечуй-Левицький, II, 1956, 184).

3. розм. Проводити час безцільно, нічим не займаючись. [Катря:] Мені досадно, як ото воно стовбичить отут без діла! (Степан Васильченко, III, 1960, 130); [Омелько:] Ну, хлопці, що ж ви стовбичите? Доки музики прийдуть, грайте у карти абощо (Марко Кропивницький, I, 1958, 86); Уже кілька днів самотньо стовбичив [Рядненков] у своєму кабінеті, не знаючи, з чого почати і за що хапатися (Василь Козаченко, Блискавка, 1962, 202).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 718.

Коментарі (0)