СТРАХАТИ, аю, аєш, недок., перех. і без додатка.
1. Своїм виглядом, своїми діями, великою силою,
потужністю і т. ін. викликати, вселяти почуття страху,
переляку; лякати. Хрипить Терентій і з усієї сили
б'є невідомого чоботом у груди. У того під роздертою
сорочкою починає розходитись чорна пляма, вона теж
страхає Терентія (Михайло Стельмах, I, 1962, 500);
// Із
погрозою говорити що-небудь, попереджати про щось;
загрожувати. Становий з посередником вийшли з волості;
стали на громаду гримати, далі страхати (Панас Мирний,
I, 1949, 304); Дошкуляв він рибалкам, залякував
бакенщиків. Як тільки хто вловить риби, він тут як тут.
Кричить, страхає, нагаєм шмагає і тягне собі рибу
(Антон Хижняк, Тамара, 1959, 94);
// Робити загрозливий
жест. Схилився [Коля] до самого уха й страхає
пальчиком. — Цить, Петько! (Степан Васильченко, I, 1959, 216).
2. ким, чим або із спол. що. Викликати почуття занепокоєння, тривоги; залякувати. — Ну вже, ну! Годі тобі! Сама на себе лиха не закликай. — Ви усі мене тим лихом страхаєте, як вовком! (Марко Вовчок, I, 1955, 187); Три доби Галинка страхала всіх своїм надривним кашлем (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 220); Їй довелося городити Якову різні билиці й небилиці, навіть Романом страхати (Михайло Стельмах, I, 1962, 527).