СТРА́ВА, и, жін.
1. Приготовлені для їди продукти
харчування. Наймичка подала на стіл обід, але ні
мати, ні батько й за стіл не сіли й ложки в страву
не вмочили (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 274); Прислужник
затріщав, називаючи кожну страву. — Давай мені котлетів
[котлет], то саме по моїх зубах, — рішив Рубець
(Панас Мирний, III, 1954, 268); Обідають вони на веранді.
І хоч борщ Віталиків зовсім розварився та ще й
пересолений, але вони обоє присьорбують страву охоче,
мати навіть підхвалює (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 95);
Микола таки догодив друзям. Каша — бо юшкою ту
страву ніяк не можна було назвати — сподобалась
(Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 57).
Приставляти (пристявити) страву див. приставляти.
2. Те, що їдять, вживають для харчування; їжа, харчі. Килина більше тямила в куховарстві, ніж Олеся, — Олеся тільки псувала страву (Нечуй-Левицький, III, 1956, 133); Прийшов він раз обідать до Дем'яна, А у Дем'яна *страва добрая була: І маслечко, і сало, і сметана (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 211); Ми побачили серед подвір'я довгий стіл, рясно заставлений пляшками й стравами (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 267).