СТРЕ́КІТ, коту, чол.
1. Різкі, короткі й часті, схожі
на тріск, звуки, які видаються деякими комахами,
птахами та звірками. Глуха тиша довкола, переривана
хіба стрекотом вивірки на гілляці (Іван Франко, II, 1950, 92);
Спати можна надворі, не залазячи в мішок, і цикади
своїм невтомним стрекотом навіватимуть тобі одвічну
музику світу... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 178);
// Звуки,
схожі на тріск, що видаються мотором, кулеметом
і т. ін. Уралов.. їхав відкритим сліпучим степом,
серед стрекоту комбайнів (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 295);
Увечері в Києві на близьких до Дніпра вулицях від
гарматного грому і кулеметного стрекоту дрижали
будинки і дзвеніли шибки (Федір Бурлака, М. Гонта, 1959, 3);
Долинає стрекіт, схожий то на дроб барабана, то
на кулеметну чергу (Вечірній Київ, 10.I 1966, 2).
2. перен., розм. Швидка, багатослівна безугавна розмова.