в означеннях
Тлумачення, значення слова «стреміти»:

СТРЕМІ́ТИ, млю, миш; мн. стремлять; недок.

1. тільки 3 ос. Стояти сторчма. На круглій голові стреміли копицею чорні кучері, подекуди присипані ніби срібними нитками (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 34); Перед хатою лежить труп молодого хлопця, ніж стремить йому в серці (Леся Українка, III, 1952, 730);
//  Виглядати звідки-небудь (про предмет, засунутий, закладений за що-небудь чи під щось). У кого пиріжок стремить із-за пазухи, у кого паляничка (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 314).

2. розм. Перебувати де-небудь (про чиюсь небажану, надокучливу, недоречну, постійну і т. ін. присутність). Посидів я трохи, подивився, потішивсь... далі й надокучило мені.. Невелика честь на гіллі стреміти (Марко Вовчок, VI, 1956, 271); [Дрейсігер:] День у день в шинку стремлять [лежебоки], та до останнього пфеніга пропиваються (Леся Українка, IV, 1954, 236).

3. Швидко рухатися, стрімко направлятися куди-небудь. Море може бути повним і невичерпним лише тоді, коли ввесь час до нього будуть стреміти ріки (Павло Тичина, III, 1957, 218).

4. рідко. Прагнути до чого-небудь. Знала нараз, що сталося те, до чого вона стреміла і перед чим тепер сама задрижала (Ольга Кобилянська, I, 1956, 114); В хмарен час не стань совою, будь орлом! Звийсь до хмар, стреми до бою (Павло Усенко, Вибр., 1948, 249);  * Образно. Все поспішало на працю, мовби велика повінь стреміла залити вулиці й завулки, майдани й мури (Іван Микитенко, II, 1957, 237).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 762.

Коментарі (0)